+38067 203 8554 lvivchurch@gmail.com

сумно

Що ви робите, коли, випробувавши все, як і раніше відчуваєте, що радість далека?

Ви читали Біблію – про себе і вголос, по п’ять віршів, а то і по цілій книзі за раз. Ви виписували обітниці Божі на картках, на дошці. Ви зустрічалися з людьми, що служать Богу, виливали друзям душу, відшукували нерозкаяний гріх. Ви молилися – о, як ви молилися! – на самоті і разом з іншими, в своїй кімнаті і під час довгих прогулянок. Але як і раніше вас оточувала темрява, тиша, сумніви.

“Чи чує Він мене? Чи знає Він мене? Чи досяжний  Він? Чи належу я Йому?”.

Прості нагадування.

Часом, коли здається, що радість далека, нам потрібно почути деякі прості нагадування.

Причому, кажучи про прості нагадування, я не маю на увазі спрощені пояснення. Думаю, до теперішнього часу ви вже встигли почути неабияку частку подібних висловлювань. Це поради від людей, які, діючи з найкращих спонукань, проте, вважають, що проблема не настільки серйозна, а рішення не таке уже й важке. Вони кажуть: «Просто зроби так-то». О, якби вони тільки знали …

Біблія ж ніколи не пропонує нам подібних спрощених рішень. Але що вона робить, так це знову і знову нагадує нам про деякі прості істини, про які ми схильні забувати. Можливо, ці істини не розсіють темряву. Однак вони можуть сяяти нам, немов зірки з-за хмар, нагадуючи нам про те, що існує світ світла, і даючи нам сили продовжувати йти, поки не наступить світанок. У 39-му псалмі цар Давид пропонує чотири простих нагадування для тих, кому здається, що радість далека: Морок природний. Бог близький. Радість наближається. Надія – в Ньому.

Морок природний.

Перш за все Давид нагадує нам, що періоди мороку природні в житті народу Божого. І слово «періоди» тут найбільш доречне. Так, в 39-му псалмі не описується пообідній смуток, але, скоріше, затяжний і нездоланний період мороку.

      Наприклад, зверніть увагу на тривалість темного періоду, в якому опинився Давид. «Я Господа чекав терпляче», – починає він (Пс. 39: 2, суч. Пер.). Нам ніколи не дізнатися, як довго Давид сидів в темряві. Ми знаємо тільки, що якийсь час він кликав до Господа та у відповідь отримував це жалюгідне слово: «чекай».

     Зверніть увагу також на невідступність темряви, в яку був занурений Давид. У центральній точці псалма створюється враження, що він уникнув «згубної ями» і «багна болотистого» (Пс. 39: 3). Але потім він несподівано знову провалюється туди ж (Пс. 39: 12-14). І це повернення в рів майже знищує його: «серце моє опустило мене» (Пс. 39:13). І нарешті, простежте за тим, наскільки постійно присутність мороку в житті Давида. До кінця псалма Давид як і раніше залишається у владі тіней. Замість того щоб радіти, він нарікає: «я вбогий та бідний», а замість того щоб хвалити, молить: «Боже мій! Чи не замешкай »(Пс. 39:18).

Пісня Давида за втраченим, знайденим і знову втраченим щастям вносить коректування в наші очікування радості вже в нинішньому столітті. Його життєвий досвід, поряд з життєвим досвідом багатьох інших, нагадує нам, що нам не слід занадто рано намагатися ртримати райське блаженство. Ще не все в цьому світі оновлено; ще не все емоції знайшли цілісність; ще не вся радість належить нам. Поки ми ходимо в тлінному тілі і носимо в собі смертельного ворога, наша радість, хоч і залишиться справжньою, все ж буде змішана з періодами мороку.

При цьому, тьма, якию би болісною вона не була, є спільною для всіх. Ми поділяємо її з псалмоспівцями, пророками і апостолами, зі святими, що жили перед нами і після нас, і, звичайно ж, з нашим Спасителем. 

Бог близький.

 Цей псалом, в якому так багато туги, проте, надзвичайно насичений надією. Морок природний, і це так. Але Бог близький.  Навіть коли здавалося, що молитви Давида підносилися в небо непочутими, їх насправді чув Бог, Який ніколи не залишав Давида (Пс. 39: 2). Навіть коли Давид знову опинявся в рові, Бог наближався до нього з непохитною любов’ю і вірністю (Пс. 39:12). Навіть коли Давид відчував себе бідним та нужденним, а серце його залишало його (Пс. 39:13), він все ж міг сказати: «Господь дбає про мене» (Пс. 39:18).

Ми можемо запитати: «але, якщо Бог так близький, чому тоді морок природний?» Звичайно, іноді виною тому ми самі, як це було з Давидом, по крайней мере, в деяких випадках (Пс. 39:13). Бог завжди був поруч, але ми самі себе заганяли в рів. Однак нерідко ті, хто служить Богу, виявляються у темряві не зі своєї вини. У такі моменти ми згадуємо, що у Господа, Який любить нас – Який, по суті, полюбив нас до смерті, – є якісь плани. І вони можуть здійснитися тільки опівночі.

У порівнянні з темрявою, яку пережив Ісус, та, що була в житті Давида, виявилася лише скороминущої тінню. Ніхто не був ближче до Бога, ніж Його син. І тим не менше, ніхто не проходив більше темним шляхом.

Не дозволяйте собі судити про Божу близькості до вас по тому, наскільки ясне над вами небо. Ви не забуті й не залишені, якщо належите Ісусу. Ваш Господь, у всій Своїй неосяжність, піклуєься про вас (Пс. 39:18).

Надія – в Ньому.

Втім, обітниця про наближення радості належить не всім, хто знаходиться  в темряві. Воно належить лише тим, хто, навіть перебуваючи в темряві, ніколи не перестає шукати Бога. Зверніть увагу на визначальну фразу з молитви Давида: «так радіють і веселяться Тобою всі, хто шукає Тебе» (Пс. 39:17). Таким чином, останнє нагадування Давида звучить для нас як заклик: сподівайтеся на Бога. Чекайте на відповідь від Бога, навіть якщо Він сильно затримується. Міцно тримайтеся за Його обіцянки, навіть якщо здається, що Він про них забув. Продовжуйте кликати Його, навіть коли ви не впевнені, що Він чує. Продовжуйте шукати Його обличчя, навіть коли вам найменше цього хочеться. А змучившись очікувати, не піддавайтеся спокусі «ухилитися до брехні» (Пс. 39: 5), тобто, шукати розради в чому-небудь, крім Бога, в тому, що обіцяє миттєве полегшення. Чекайте, міцно тримайтеся, моліться, шукайте і вірте в прихід вашого Бога.

Скоро морок перестане бути природним – він просто зникне. Бог не буде просто близьким, але стане видимим. Радість буде не просто справжньою, але повною і вічною!