НЕ СУДИ ЗАВЧАСНО
Недільний ранок. Небеса безхмарі.
До зібрання було ще дві години.
Я, випадково йшовши по базарі,
Впізнала одного християнина.
Це був дідусь, уже в літах поважних,
Що продавав із дерева фігурки.
Його в думках я осудила легковажних:
«Як у неділю за це взялись руки?
Сини і дочки в нього одружились.
Працюють, гроші непогані мають.
Байдужими до батька не зробились,
Старенькому в усьому помагають.
Звичайно ж він не встигне на служіння.
Для чого в його віці зайві гроші?
Душа його зазнає зубожіння.»
Але мої думки – думки не Божі.
На зібранні він був. Ходив постійно.
Не пропустив і не спізнивсь ні разу.
Всі проповіді слухав він сумлінно.
Всім, кому міг, допомагав щоразу.
Йшли до завершення його літа похилі.
Помер дідусь. Був похорон простенький.
І бачу я там, на його могилі,
В сльозах розпуки жінку молоденьку.
Запитую: «Ким був для вас покійник,
Що ваше горе отаке глибоке?»
«Він був найбільший в світі благодійник.
Так допоміг нам, ще й похилі роки…»
Вона мені крізь сльози розказала
Про свою нелегку в житті стежину,
Як несподівано вона вдовою стала,
Коли чекала на п’яту дитину.
Як жити далі? Чим дітей кормити?
Вони усі іще такі маленькі…
Думки роями, не хотілось жити…
Вранці знайшла якийсь конверт біленький.
Коли відкрила, то знайшла там гривні,
Яких тепер так сильно бракувало,
Щомісяця хтось гроші клав в поштову скриню.
Хто це робив довго вона не знала.
Одного разу вирішили діти,
Щоб всі по черзі скриню чатували.
Кілька ночей їм довелось сидіти,
Та дідуся одразу всі впізнали.
Фігурки з дерева робив він на дозвіллі,
На ринку їх пізніше продававши.
Щоб вижили ми, навіть у неділю
Він продавав їх, сил не жалкувавши.
Замовкла жінка. Слів забракувало.
Вже вдруге втратила вона в житті опору.
А каяття так серце шматувало…
Я пізно зрозуміла її горе.
Тепер сумую. Що ж я наробила?
Знов згадую недільний день і ринок.
Завчасно дідуся я осудила,
Не знаючи, який то добрий вчинок.
Брати і сестри, краще не судити,
Не знаючи мотивів та причину.
Господь не дозволяв цього робити.
Лиш Він бачить з середини людину.
Дідусь в своїм житті теж помилявся,
Теж мав гріхи, недоліки, промашки,
Та він всім серцем Богу покорявся.
Всім помагав, кому бувало важко.
З жалем приходжу на його могилку.
Яке я мала право так судити?
Я перед Богом визнала помилку,
І більше вже не буду так робити.
Останні коментарі