Один із найвражаючих музеїв, які я коли-небудь відвідувала, розташовувався в Англії і був присвячений талідоміду — точніше, його жертвам.
Талідомід розробили у 1950-х роках у Німеччині: компанія Chemie Grünenthal шукала способи створення нових антибіотиків, і талідомід з’явився як побічний продукт цих досліджень. Тести на тваринах показали, що препарат не має антибіотичних чи будь-яких інших лікувальних властивостей, однак здавався повністю безпечним: навіть у великих дозах не помічали жодних побічних ефектів. Оскільки засіб не демонстрував шкідливості, Chemie Grünenthal просто розіслала безкоштовні зразки лікарям у Західній Німеччині та Швейцарії.
Спершу його призначали як спазмолітик, але швидко з’ясувалося, що він має чудовий снодійний ефект: пацієнти поринали в «глибокий, природний сон». Хороше снодійне, яке здається безпечним навіть у великих дозах? За чотири роки талідомід під різними торговими назвами з’явився у 46 країнах, і на початку 1961 року став одним із найпопулярніших препаратів у ФРН. В жодній країні не проводили додаткових досліджень. Ба більше — препарат призначали вагітним жінкам від ранкової нудоти, хоча ніхто не вивчав його вплив на плід. У той же час деякі лікарі вже повідомляли Chemie Grünenthal про випадки периферичної невриту у пацієнтів, які приймали талідомід, — але компанія, звісно, заперечувала будь-яку відповідальність.
У вересні 1960 року компанія Richardson–Merrell подала заявку до FDA, щоб продавати талідомід у США під назвою Kevadon. На той момент препарат уже був у аптеках десятків країн, тож компанія була впевнена, що легко підкорить і американський ринок. Розгляд заявки доручили молодій лікарці Френсіс О. Келсі, яку FDA прийняло на роботу того ж року. Незважаючи на величезний тиск Richardson–Merrell і шість повторних клопотань, Келсі відмовила в дозволі: клінічні дослідження були неповними, а компанія приховала дані про випадки периферичної невриту.
За рік, у листопаді 1961-го, з Німеччини та Австралії почали надходити повідомлення про новонароджених із тяжкими вродженими вадами. Сотні дітей з’явилися на світ без кінцівок. Згодом з’ясувалося, що талідомід проходить через плаценту і блокує утворення нових кровоносних судин, що призводить до тяжких порушень розвитку кінцівок у плода. Достатньо було лише однієї таблетки, прийнятої на четвертому чи п’ятому тижні вагітності, щоб спричинити незворотні ушкодження.
За оцінками, близько сорока тисяч пацієнтів розвинули периферичний неврит через талідомід, а приблизно дванадцять тисяч новонароджених з’явилися на світ із тяжкими вадами, несумісними або майже несумісними з життям (лише близько п’яти тисяч дожили до дитинства).
Ці цифри були б набагато вищими, якби не молода Френсіс Келсі, яка не злякалася відстояти свої професійні переконання, попри колосальний тиск і світову популярність препарату.
Мимоволі згадуються Клер Паттерсон, який двадцять років боровся проти тетраетилсвинцю в паливі, захистивши світ від свинцевого отруєння, а також Ігнац Земмельвайс, який усе життя наполягав на необхідності дезінфекції рук перед операціями та прийманням пологів — і знизив смертність у десятки разів.
Тож не бійтеся відстоювати свої переконання, навіть якщо весь світ стає проти вас.
Останні коментарі