Зима… В очікуванні дива…
Крамниць святкова метушня…
Юрба, сміючись галасливо,
Поштарку з ніг ледь не знесла.
Верталась втомлена з роботи,
В святкові дні гора листів,
Дзвінок у двері, звітди : “Хто там?”-
“Вам лист!” – і так мільйон разів…
І вкотре – радість, вигуки і подив,-
Вона любила зустрічі оті,
Коли конверт з своїм ім’ям знаходив
Дідусь, що жив давно насамоті…
От тільки їй нітрохи не святково,
Не гріють погляд вуличні вогні,
Різдво вона сама зустріне знову,
Тривожать пам’ять спогади сумні…
І жалив рій думок нещадно,
Як хочеться втекти кудись!
Вона не знала – сніг це танув,
Чи сльози по щоках лились…
Аж раптом :”Як же так забути?”-
У сумці ще останній лист.-
“Адреса… ні, не може бути…” –
Від снігу букви розпливлись!
Конверт замерзлими руками,
Вагаючись , відкрила все ж –
Хатинка, хлопчик й підпис: “Мамо,
Коли по мене ти прийдеш?”
В руках – листочок у клітинку,
В думках, як дзвін, слова листа –
Десь там, в дитячому будинку,
Про маму мріяв сирота.
А сніг все йшов… В цей тихий вечір
Напередодні дня Різдва
На двох самотніх стало менше,
І див побільшало на два…
Марина Слісаренко
Останні коментарі